За СВЯТУ
УКРАЇНСЬКУ АВТОКЕФАЛЬНУ
ПРАВОСЛАВНУ
Ц Е Р К В У
Іван Гнип,
довголітний
і активний
член УПЦ в
США
Головну
ролю у
збереженні
своєї
національности,
поза межами
України,
відіграла
наша
українська
церква, яка
вимагала й
вимагає
глибоко
релігійного
й
патріотичного
духовенства.
Ця
національно-релігійна
сила об’єднувала
наш народ щоб
ми не
втратили
свого коріння,
шанували й
берегли своє
рідне! Духовенство
було нашими
провідниками
і боронили
все
українське.
Після смерти
Патріарха Мстислава
єпископи
сьогднішнього
Бавнд Бруку відлучились
від
Української
Православної
церкви
Київського
Патріархату.
Цим вони показали
рівень своєї
релігійности
й національної
свідомості.
Це з боку
єпископату
була велика
зневага до
нас мирян. З
нами вони не
радились,
можея, тільки
з нашими ворогами.
В світі ні
одинпобожний
священослужитель
не
відвернеться
від свого
народу, який,
як наш,
сотками
років був у
неволі!
Єпископи
Бавнд Бруку
таємно
прийняли омофор
Константинопольського
Патріархату й
про
ліквідацію
Української
Автокефальної
Православної
Церкви в США
Вселенський
Патріарх
Варфоломій звітував
московському
патріарху
Алексію в
Одесі. Це
говорить за
те, яку
велику ролю грає
Москва. Тепер
владикт
Бавнд Бруку
стали
єпископами
грецької
Церкви з
новими титулами:
іринуполіський,
їєраполіський,
скопельський….Цим
ми втратили
українських
єпископів, які
мусіли б
стояти на
сторожі
збереження УАПЦ
поза межами
України.
Духовними
провідниками
повинні бути
свої, а не
чужі! Тепер їхня
мета - не наша
мета. Їхні
напрямні для
нас стали
руйнуючими!
Владики
Бавнд Бруку
таємно
підписали
“Пункти
Згоди”, в яких
Константинополь
поставив нам
свої вимоги -
місія Церкви
буде
обмежана
тільки до
“спасіння
душ”. Біблія ж
вчить нас
інакше: Самі
побожні
слова, без
добрих
вчинків, не
мають перед
Богом
значення”.
Кожна
Церква
завжди була
пов’язана з
державністю
своєї нації.
Українське
духовенство,
за часів
Козацької
Держави і
часів
Митрополита
Василя Липківського,записало
кров’ю на
сторінках
нашої
історії свою
боротьбу за
незалежну
Українську
Православну
Церкву, за
волю нашого
Народу.
Грецька
церква 400
років
боролась за
незалежність
своєї
держави.
Російська
церква вже 500
років є
носієм
імперської
політики ніби
месії-народу,
як вони себе
вважали і
вважають. А
нам, у
вільному
світі, та й не
лише тут, ті ж
греки і
росіяни
кажуть - ви, українці,
“спасайте
душі”…Навіть
заборонили
спілкуватись
з УПЦ
Київського
Патріархату.
Священики ж
цієї Церкви
нам дуже
потрібні. Це
національно
свідоме
духовенство
сьгодні
бореться в
надзвичайно
тяжких умовах
і часто
ризикує
своїм життям
в розбудові
Автокефальної
церкви в
Україні.
Тільки такі
священики
нам потрібні,
які боронили
б все українське
в діяспорі.
Сьгодні
тут існує
велике тертя
з священиками,
яких
єпископи
Бавнд Бруку
присилають за
своїми
уподобанням.
Наші парафії
гідні мати
достойне
духовенство
згідно своїх
вимог.
Тепер
владики
Бавнд Бруку,
як грецькі
єпископи,
почали
запроваджувати
нові порядки.
Дуже
промовисто
говорять
судові
процеси (Кліфтон
та Юніондейл)
і “відпускні
грамоти” для
вірних, які
не зреклись
Автокефалії
У П Церкви.
Свого
часу велику
ролю в житті
нашої Церкви
грало “Українське
Православне
Слово” та
об’єктивні будуючі
статті, які
друкувались
в щоденнику “Свобода”.
Сьогодні ж
все
друкується в
одному тоні,
мовляв:
“…нічого не
змінилося в
церковному
житті”. Це
нагадує
вислів: “Щоб
досягти
поставленої
мети і
дезорієнтувати
свого
противника
чи народ -
треба
зробити крок
назад, а,
потім, два
вперед”.
Мабуть, Українське
Православне
Слово”,
власне, й
робить “один
крок назад”, а
“Пункти
Згоди” - “два
кроки вперед”!
Читаючи
видання, які
виходять в
Баунд Бруку,
треба бути
уважним щоб розуміти
- де правда, а
де пряма
дезитформація!
Що варта,
наприклад,
публікація в
“УП Слові” но. 7
за листопад 2001
року: “16-тий
Собор -
неймовірний
успіх” …..на тлі,
що дійеність
в житті УПЦ в США
рішуче йде
навпаки!
В
жовтні 2001 року
відбувся
черговий
Собор в США.
При
соборноправному
устрої - це
найвищий
Керівний
Орган Церкви,
на якому
присутні делегати
вирішують
важливі
церковні справи
і виносять
Постанови. Чи
так є тепер?
Тепер Собори,
починаючи
фактично з 15-ого,
втратили
своє
значення, не
лише мовно згідно
традицій і
Статуту
нашої
Автокефальної
Церкви, через
продумані
маніпуляції
з підбором
делегатів
тим самим
впливають на
рішення
Собору з
різким
нахилом на
усунення
Автокефалії.
Тепер наша
Церква - синодальна!
Вона
підпорядкована
постановам
Константинопольської
Церкви і її
Синоду. В
церкві з
синодальним
устроєм
рядове
духовенство
й народ не
мають голосу!
Ось чому
вжетепер
можна сміло
передбачати
яким будуть
майбутні
Собори УПЦ
США коли
делегати в
більшості голосують
на кивок
єпископа.
Майбутьні
Собори -
пряма фікція,
які йтимуть
на повідку огречених
владик!
Головною
рисою
УПЦеркви - це
Її
Соборноправний
характер,
який
невизнає
сліпої покірливості
єпископам.
Соборноправність
прийняв
український
народ ще в Х-оиу
сторіччі, щоб
керували й
вирішували
Справи всі
члени церкви:
єпископи,
рядове духовенство
і народ. Якби
не мала цього
устрою - Вона
б не
витримала
наступу
ворогів, бо -
активним
оборонцем
церкви
завжди був
Народ!
Церква
дбає щоб
довести
вірних до
щастя в
потойбічному
Світі й також
дбає про щастя
людей на
Землі. Церква
веде освітню
й добродійну
роботу,
впливає на
духовну й
політичну
спрямованість
і т.д. Вона,
Церква, не може
обмежити
себе тільки
до “спасіння
душ” , не може
ізольовувати
себе, бо тоді
вона
загубитьт
авторитет.
Церква також
втрачає свій
авторитет
коли вона
стає
слухняним
знаряддям у
руках людців,
які
використовують
її в своїх
амбітних
інтересах, в
цілях асиміляційної
політики, в
цілях влади,
в цілях
вигідного
становища.
В
чиєму
інтересі сьогодні
використовується
українська
Православна
Церква в США?
Чому
єпископи
відріклися
від УП Церкви
Київського
Патріархату?
Чому
ліквідовують
Автокефальність
і взяли
зверхність
Константинополького
Патріархату?
Чужа
зверхність
над УПЦ в США
є в інтересі
Москви, яка
мабуть,
керується
закликом
свого ієромонаха
Філотея ще з
1500-го року який
сказав, що,
мовляв, все
православіє
в світі буде під
керівництвом
російської
церкви і царя.
Тому вже
сотки років
їхня церква й
держава
йдуть поруч
спільним
шляхом.
Константинополська
Патріархія
стиснена, бо
знаходиться
на території
магометанської
Туреччини й
підлягає
законам та
впливам цієї
держави і
новий
кандидат на
Вселенського
Патріарха
затвержується
турецьким
урядом.
Церква
мусить бути
незалежною
від світської
установи.
Тільки тоді
Вона не
втрачає
авторитет “влади
не від світу
цього”. Тому
Світова
Православна
Церква
складається
з Незалежних
Національних
Церков, яким
керують їхні
власні
Патріархи.
Вселенський
Патріарх не
керує Ними -
він тільки
репрезентує.
Під зверхністю
Вселенського
Патріарха
знаходиться Церква
грецької
діаспори. Ці
грекипомагають,
захищають і
мають,
мабуть,
завдання тримати
кріпкий зв’язок з
грецькою
Царгородською
Церквою щоб
вона
існувала й
зберегла
своє
історичне призначення.
Крім цієї
Церкви, належать
ще кілька
нечисленних
етнічних
Церков. Такий
ослаблений
стан
Константенопольської
Церкви не від
сьогодні
спритно використовує
в своїх цілях
Москва.
До
Вселенського
Патріарху з
недавніх часів
належить ще
огречені
єпископи
Українських
Православних
Церков
Канади та
США. Яку ролю
вони там
виконують -
щоб тільки
ліквідувати
УАПЦ поза
межами України?
Це так
виглядають
дві
(Константинопольська
й Московська)
Церкви, які,
не питаючи
нас, прагнуть
нами
“опікуватись”.
Чи
ж ми, як
приналежні
до
української
нації, не
маємо чим
гордитись, що
боронити і за
що боротися?
Чи в нас не
болить душа
за долю України,
Їі народу, за
долю
Української
Церкви на
нашій
Батьківщині
та в
діяспорі??
В
1927 році на
Другому
Всеукраїнському
Православному
Соборі
єпископ М.
Борецький був
обраний
Митрополитом
УАПЦ. Він
сказав тоді
пророчі
слова: “Поруч
із розп’ятим,
тількищо,
Митрополитом
Василем (Липківським)
на мене чекає
мій Хрест…З
безмежної
любові до
Бога, до Вас,
до нашого
Народу я готовий
на
жертву…Нехай
буде Воля
Божа”. Через
чотири роки
московський
окупант
відібрав і йому
життя, -
вислав на
Соловки,
страшенно
катував…чим
довів
Митрополита
до божевілля,
замучив за
Українську
Автокефальну
Православну
Церкву. Наша
Свята УАП
Церква осв’ячена
невинною
кров’ю
єпископів,
священиків,
вірних…так
наш Нарід
писав
Історію
нашої РІдної
Церкви та
України
Чому
ж нашу Церкву
хочуть
вирвати з
наших душ, з
наших
сердець, з
нашої пам’яті про
Тих, які
своїм життям
боронили її
незалежність?!
Незалежність
- це
неоцінимий
скарб, це
Життя у всіх
напрямках -
куди тільки
рветця душа
Людини щоб
робити і
творити
добро.
Особливо ж
вона, незалежність,
дорогоцінна
для того
Народу, який
сотками
років стікав
кров’ю в
боротбі за
свою Свободу.
Треба
виразно
підкреслити,
що кожний
чесний
українець
повинен
боротися за
збереження
своєї рідної
Церкви, яка,
раптово,
опинилась в
руках
грецьких
єпископів і
які тягнуть
нас на
цивільні
судилища, позбавляють
нас від Бога
даних прав,
якщо ми рішуче
відамовляємось
від
зверхности
сьгодні
Стамбулу, а
пізніше,
мабуть ж тієї
“матушки”
Москви.
Багато
вірних УПЦ в
США
відмовились
платити свої
фінансові
внески -
податок до
Консисторії
аж до часу
коли буде
скасований
так званий
“омофор”
Вселенського
Патріарха. І
все більше
мирян
приєднується
до цього руху,
бо своїми
внесками-податками
до
консисторії
вірні:
1. Беруть
активну
участь в
ліквідації
Української
Автокефальної
Православної
Церкви поза
межами
України.
2.
Дають
владикам
Бавнд Бруку
гроші на
судові
процеси
проти наших
Парафій.
3.
Стають
зрадниками
пам’яті
наших
Предків, які
прийняли вінець
мученицький
в боротьбі за
Незалежну УП
Церкву.
4.
Постачають
коштами
безбатченків
- єпископів,
які в
іпостасі
“добродителів”
надуживають
своєю владою
й ведуть
далеко не
монаший
спосіб життя
своїми
забаганками!
Наука
Хрестова
учить
нас:“Праведний
Господь любить
правду і до
праведних
зведені очі Його”.
Іван
Гнип, довголітний
і активний
член УПЦ в
США
Січень,
2002