О L

           

Back to Front Page

 Back to St. Nicholas   St. Nicholas Ukrainian Orthodox Cathedral

Kyivan Patriarchate

5031 S.W. 100th Avenue     Сooper City, Florida 33328 – USA

His Holiness Patriarch of Kyiv and all Ukraine FILARET

The Most Reverend Archbishop Stephen Bilak

Very Rev. Victor Poliarny, Pastor: (954) 474-0435

Fr. Victor Borovsky - Deacon

Leonid Husak, President of the Executive Board: (954) 236-9289

Web Site: http://www.saintnicholaschurch.blogspot.com

Editor’s E-Mail: RevPoliarny@AOL.com

 

“Любити Бога і любити Батьківщину – це є найбільша чеснота.                                  

Служити Українській Церкві і Батькіщині – це є найбільший обов’язок”                                    

 (Митрополит Василь Липківський).

 

 

 

СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ

 

   15-го лютого ми святкуємо Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Цього дня Церква спогадує і вшановує подію, коли праведні Симеон та Анна зустріли в Єрусалимському храмі принесене Божою Матір'ю та Йосифом Немовля Христа і прославляли Його. Не переказуватиму тут ще раз рядки Святого Письма - кожен, хто забажає, нехай розгорне Євангеліє від Луки. А ще ліпше - піде до храму Божого, щиро помолиться і послухає казання священика.               У Православній Церкві свято Стрітення належить до числа дванадесятих Господніх свят, хоча особливі піснеспіви й молитви, складені у V столітті Анатолієм, патріархом Царгородським, величать більше Пресвяту Богородицю, а також святих Симеона та Анну. Ось що співає, наприклад, тропар Стрітення Господнього: "Радуйся, благодатна Богородице Діво, з Тебе бо засяяло сонце правди - Христос Бог наш, який просвітлює сущих у пітьмі. Веселися і ти, старче праведний, прийнявши в обійми Визволителя душ наших, який дарував нам воскресіння".      Церква наша, говорячи про Стрітення, йменує його святом зустрічі людини і Бога. Відзначається превеличний приклад Божої Матері, яка все життя Своє присвятила Богові і немовля Своє принесла для присвяти Всевишньому.

   А в народі празник Стрітення здавна вважають ще й днем зустрічі весни із зимою, після якого хоча й можливі ще морози та сніги, а все ж "по Стрітенні - по зимі".                    Сергій СКОРОБАГАТЬКО. "Сільські вісті" 2006.02.14

 

 

 

НЕДІЛЯ МИТАРЯ і ФАРИСЕЯ

 

   В неділю митаря і фарисея Ісус Христос вчить нас як треба молитися. З Євангелії ми чули коли два чоловіки прийшли до храму помолитися. Здається, що фарисей ближчий до Бога і може говорити з Богом як із своїм приятелем, бо він же знає всі закони і нібито їх виконує.                                                   Але Ісус Христос вчить нас, що знання законів не дає нам право на першенство перед Богом. Ісус сказав: “Що митар пішов додому свого більше виправданий, ніж фарисей, бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” ( Лк. 18, 14).          З цього навчання ми бачимо, що не всяка молитва доходить до Бога, що не всяка молитва полегшує життя людини.                       Буває, що навіть молитва принижує людину; коли молитва виходить від гордої фарисейської людини, або так зване моління виходить від амбіційної і душі.                              Кожна людина несе з собою життєвий тягар і в сьогодняшній притчі фарисей приніс свій тягар до храму, щоб перед Господом Богом полегшити цей тягар. І щоб від щирої душі попросити в Бога полегшення, фарисей прийшов до храму з думкою свого переоцінення, з думкою своєї величності та гордості.                                                              Приніс до храму свій життєвий тягар і митар     - приніс тягар свого морального приниження, повсякчасного нарушення законів Божих, і саме головне, нарушення своєї совісті, але з щирим молитовним жалем перед Богом, митарева молитва дійшла до Бога.                      Гордість, величність і визнання своєї праведности перед Богом, це є найтяжчий людський тягар.     І цей тягар сьогодні залишився у тих духовних керівників та їхніх послідовників, які думають про свою величність, думають про свою канонічність – думають, що вони стоять багато ближче до Бога ніж тих 20 мільйонів віруючих Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату.                                                      Чому вони не йдуть до Української Церкви, чому вони чужою і далекою дорогою обминають Материнську Церкву?                             А це тому, що Свята Українська Церква закликає всіх до повної рівності і братерства, бо наша Рідна Церква закликає всіх, що дорожать волею Української Нації, об’єднатися навколо Помісної і Самостійної Православної Церкви.     

   Сьогодні ми прийшли до цього храму помолитися       і кожен з нас приніс свій життєвий тягар у своїй душі, який хотів би молитвою полегшити. Отже, звернімося до Бога з щирою молитвою митаря: Боже, будь милостивий до мене грішного. Помолімся за нашу Батьківщину, помолімся за ввесь наш побожний український народ, помолімся за нашу Матір Україну. Звернімся до Господа зі щирою молитвою за нашу Святу Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату, помолімся за Святійшого Отця нашого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, помолімся за Владику нашого архиєпископа Бориспільського Степана.                                                                        За гріхи гордости, фарисейства найбільше карає Господь наш Український Народ. Невже ж частина українського народу не приймала участі у великому так званому канонічному фарисействі? Невже ж значна частина українського народу, хоч і за плечами наших гнобителів, спішили стати перед Богом попереду перед всіма народами?                                 Нажаль, в нашій історії, частина українського народу спішили показати всьому світові, що ми не такі як інші народи, ми засуджували своє рідне і присягали чужим провідникам, бо ми хотіли бути найправославнішими, бо ми хотіли мати єпископські синоди найсвятішими і завжди чекали Божої благодаті через чужі руки. І за оце фарисейство і зраду свого власного сумління Господь принизив певну частину Українського Народу тягарем так званої канонічности.                                                    Слава Богу за все! Сьогодні, Сам Господь Бог, власною рукою здирає фарисейську фарбу, і показує, що ми, як той митар, багато згрішили перед Богом і просимо прощення, просимо полегшення для нашої Святої Церкви.  Після нашої щирої молитви, сьогодні, ми вийдемо з цього храму з твердою надією, що Господь Бог змилується над нами і полегшить, відновить і підселить кожному з нас віру, надію і любов.                                                           ВІРУ в нашу Святу Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату. НАДІЮ в об’єднання в Єдину Помісну Українську Церкву. ЛЮБОВ до Бога, любов до Рідної Матері України, любов до прабатьківської Церкви, любов і довір’я до Святійшого Отця нашого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.                                            Боже, будь милостивий до нас грішних – без числа ми згрішили перед Тобою, прости нам Господи.

Прот. Віктор Полярний

 

 

Інтриги замість діалогу

Прот.Євгеній Заплетнюк, заступник прес-секретаря Київської Патріархії

 

  Для чого УПЦ МП відновлює контакти з ієрархією УАПЦ? Постійно слідкуючи за повідомленням новин вчишся мимоволі бачити крізь рядки. Бачити не те, що написано, але те, що автор хотів донести до читача. А часом і не те, що відбулося насправді, але те, що вигідно видати за дійсне.                                       Нещодавно сайти повідомили про Синод, який урочисто розпочали у Лаврі. Взагалі, читаючи повідомлення про засідання Священного Синоду УПЦ Московського Патріархату мені в першу чергу було цікаво дізнатись, чим саме нині живе ця Церква. Як православний українець я можу не поділяти (і дійсно, зовсім не поділяю) політику Московського патріархату, але я поважаю їх право на існування, якщо воно не несе прямої загрози Помісній Церкві та Україні.                       Ще з радянських часів у нас виробився стереотип, що шпигуни можуть бути лише з далеких капіталістичних країн, а у нас же все чудово, і своїх зрадників гіпотетично бути не може. Ну, не може бути за визначенням. Якщо зрадив – він уже не наш. Або й взагалі не був нашим, просто був поруч, чи просто паразитував на організмі системи непомітно.           Переносячи такі роздуми у призму церковних відносин, з сумом потрібно засвідчити, що й тут часто церковники припускаються крайнощів. Зраджують і обманюють не тільки свою паству та співбратів, але й найгірше – самого себе, власне сумління. Біда в тому, що Бог над нами, і все бачить. Його обманути - неможливо. А себе обманювати – не так вже й складно. Тим більше, якщо отримуєш при цьому не лише моральну винагороду.         Так от. Як свідчить прес-реліз, опублікований на офіційному сайті прес-служби УПЦ, «серед інших важливих питань, що розглядались на Священному Синоді, слід відзначити рішення про відновлення діалогу з “УАПЦ”. Для відновлення діалогу з «УАПЦ» Священний Синод благословив продовження роботи Комісії, утвореної на засіданні Священного Синоду 22 листопада 1995 року, і поновив її склад». Здається, що тут саме той випадок, коли бажане видається за дійсне, і за цілком логічними і праведними мотивами проглядаються не зовсім чисті речі.                   Але давайте усе за порядком. Ми всі добре розуміємо потребу в існуванні Єдиної Помісної Церкви. Незагоєною раною та тілі України лежить розкол православ’я. І як мінімум три православних самостійних юрисдикційних одиниці – це вже забагато. Можна називати безліч причин, чому так сталося, чи говорити, хто в цьому винен. І тим більше - довго (а це вже більше десяти років!) звинува