Back to Front Page

 Back to St. Nicholas                         

                             St. Nicholas Ukrainian Orthodox Cathedral

Kyivan Patriarchate

5031 S.W. 100th Avenue     Сooper City, Florida 33328 – USA

His Holiness Patriarch of Kyiv and all Ukraine FILARET

The Most Reverend Archbishop Stephen Bilak

Very Rev. Victor Poliarny, Pastor: (954) 474-0435

Leonid Husak, President of the Executive Board: (954) 236-9289

Editor’s E-Mail: RevPoliarny@AOL.com

 

“В побудові Української Держави Церква не може стояти осторонь, бо наша Свята Церква хоче взяти активну участь у побудові Незалежної Української Держави...”   

Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ

 

ВІДНОВЛЕНА ПОМІСНА УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

    У місяці жовтні український народ відзначає дуже важливі дати переплетені з з відродженням нашої Святої Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату.                               

14-го жовтня 1921-го року, на Свято Святої Покрови був скликаний в Києві Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, де відродилась Національна Церква, з основними засадами автокефальности, тобто незалежности, соборноправности і українізації, обравши на Її Предстоятеля митрополита Василя Липківського.                   

На Всеукраїнський Собор прибуло 472 делегати з усіх частин України. Серед делегатів було 64 священиків, вчителів, видатних вчених і працьовитих селян.               

Всі члени Собору зібралися в ім’я Христа, для вирішення справ про життя Церкви в українському народі. Одноголосно обрано на Митрополита Київського і всієї України протоієрея Василя Липківського, а хіротонія відбулася в Софійському Соборі 23-го жовтня 1921-го року.                                         

Українська Церква, за довгі віки поневолення, нарешті, знайшла Вірного Сина Українського народу і Української Церкви.                                                       

Ми ніколи не повинні забувати Великомученика Митрополита Василя Липківського і його послідовників. Відновлення Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату було, є і завжди буде найбільшою метою Українського народу.             

Бо любити Бога і любити Батьківщину – це є найбільша  чеснота.                                  

Бо служити Помісній Українській Православній Церкві Київського Патріархату і служити Матері Україні – це є найбільший обов’язок кожного свідомого українця.                                                         

Ворог-окупант України не міг простити подвиги Вірного Сина Українського народу і силою знищив Великомученика Митрополита Київського і всієї України Василя Липківського (НКВД видало приказ розстріляти Миторополита 27-го листопада 1937-го року в 12-ій годині ночі)1, також комуністична влада знищила 34 єпископів, понад 3000 священнослужителів та мільйони вірних Української Церкви. Тепер їхні душі радуються в нетлінному й вічному Царстві Небесному і дивляться з Висоти на нас убогих,  отих рабів німих, дивуючись чому деяке посіяне зерно навіть на доброму ґрунті похилилось і починає висихати.                                                     

Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату радіє, що більшість зерна посіяного Великим Сіячем Української Церкви не впало край дороги чи під камінь, а воно вкорінилося в серцях кращих дітей українського народу і принесло зрілий урожай послідовників Митрополита Василя Липківського: Митрополита Іоана, Митрополита Полікарпа, Патріарха Мстислава,  Патріарха Володимира і Патріарха Філарета.                                                            

Сьогодні з нагоди 10-ти ліття Ювілею Інтронізації Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА ми звертаємося до Вірного Сина Українського Народу слідуючими словами:

Ваша Святосте – Святійший Владико благословіть!

   Дата 22-го жовтня 1995-го року записана золотими літерами в історії Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату. В цей величавий день в Свято-Володимирському Соборі пролунали слова достойнства: “Аксіос, Аксіос, Аксіос!” під час інтронізації на Святий Престол Патріарха Київського і всієї Руси-України Вашої Святости.

   Святіший Владико! Сьогодні, з найглибшою пошаною і вірною християнською любов’ю, ми розпорошені по всьому світі діти материнської Церкви поздоровляємо Вашу Святість з днем ювілею – 10-ої річниці  Вашого Предстоятельства нашої Святої Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату.                                        Недруги українського народу і нашої Святої Церкви намагалися і намагаються очорнити, зруйнувати і навіть зрадити Українську Церкву.                                    Ваша Святість в дійсності закріпили основу Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату на твердій скелі і ніякі пекельні сили Її не переможуть. За словами покійного бл. п. Митрополита Якова Ваша Святість піднесли Київський Патріархат на рівень світового православ’я. Недруги і зрадники Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату не устоять і не можуть устояти перед Вашою величчю і перед Вашими трудами і Вашою великою непохитною духовною силою і лише різними наклепами і неправдами хочуть заглушити правду Божу. Але Бог зневаженим не буває. Всяка неправда повернеться до того хто її несе.          Ваша Святосте, відзначаючи ювілей Вашого Патріаршества, ми бажаємо Вам великої помочі Божої, міцного здоров’я, бодрости духу, наснаги і всякого добробуту і ще довгі роки керувати Помісною Українською Православною Церквою і завершити Її будівництво, щоб з волі Божої  Київський Патріархат був рівним серед світових Православних Патріархатів.                    Ми твердо переконані, що сьогодні ми маємо в Україні і поза її межами потужну Христову Церкву на чолі якої стоїть Вірний Син Українського народу.                                          Ми щиро молимося, щоб Господь Бог послав у наші серця міцну віру, віру в Бога, непохитну віру в Батьківщину, незрадливу віру в нашу Святу Церкву і щоб не захиталася вона перед спокусами нечистої сили.                                                                       Ми молимося, щоб Всемилостивий Бог наш викорінив з управління Українського уряду і з духовенства нашої Святої Церкви всіх тих які не працюють на користь Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату і Української Держави.                                                             Ми молимося, щоб Господь наш Ісус Христос послав нам правдиву братерську любов і щоб ми всі побачили світло істини і в дійсності проявили себе послідовниками Христової Церкви.                                               В наших молитвах, ми вдячні Господу Богу, що не залишив нас під чужим церковним проводом і дякуємо Пречистій Діві Марії, що Вона спасла нас.               Просимо святих молитов Вашої Святості і бажаємо Вам, Святійший Владико, безмежної наснаги, міцного здоров’я і найкращих успіхів на кермі нашої Святої Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату.                                На многі, плодні і щасливі літа Святійший Владико!                                           Прот. Віктор Полярний

1- “ВИЗВОЛИТИСЯ ВІРОЮ”, Арсен Зінченко, Київ, 1997 с. 320: “У протоколі засідання Трійки при Київському обласному управлінні НКВД УССР від 20 листопада 1937 р. під пунктом 133 зазначено, що митрополит Василь Липківський “обвиняется в том, что являлся одним из руководителей националистической фашистской организации украинских церковников, ставившей целью отторжение Украины от СССР и создания самостоятельного государства фашистского типа. Был связан с заграничными эмигрантскими кругами и посылал им антисоветскую информацию, за что периодически получал денежное вознаграждение. Содержится под стражей в Киевской тюрьме”. В графі ухвал записано: “Липковского Василия Константиновича РАССТРЕЛЯТЬ. Лично принадлежащее ему имущество КОНФИСКОВАТЬ. АЛЬТАИЦЕР”.                      В заключному документі цієї трагедії – виписці з акту – читаємо: “Постановление Тройки УНКВД от 20/XI 1937 г. о растреле                                                   Липковский Василий Константинович        приведено в исполнение 27 ноября 1937 г. в 24 часов. Комендант НКВД УССР капитан госбезопасности ШАШКОВ”.

 

Доповідь Митрополита Василя Липківського на Першому Всеукраїнському Православному Соборі УАПЦ 18-го жовтня 1921-го року
 
               “Моя доповідь буде коротка. Самі головні постанови вже вирішені. Ми уже вияснили, хто ми є. Ми є місцевий Собор Всеукраїнської Православної Церкви. Через це ми є вищий керуючий орган цієї Церкви. Отже, тепер ми маємо повне право сказати своє слово, слово рішуче для всієї Української Церкви про те, якою надалі повинна бути наша Українська Церква. Чи вона повинна бути підлеглою – автономною, себто мати зв’язок підлеглості з чужими церквами, чи повинна бути вільною автокефальною. 
               Отже, що таке  автокефальна церква, і чи має наша Церква моральне, історичне і канонічне право бути автокефальною. От про це і буде моя доповідь.                                                                        
Що таке автокефалія? – Це значить незалежність. По загальним пунктам віри Христової ніякої підлеглості і ніякої примусовості не може бути. Отже, наша Церква може бути автокефальною, але мусить бути з другими церквами зв’язок моральний, братерський. Ми повинні керуватись моральним зв’язком, повинні жити в стані братерства. Отже, першим зв’язком є братерський зв’язок. Потім ще є другий зв’язок, який теж має значіння в історії церкви – це зв’язок материнства. Скажем, одна громада вірних зробила послугу другому народу і вони просвятили церкву. Таким чином, молодша церква завжди почуває моральну залежність від старої церкви і завжди почуває дочерню пошану до матері церкви. От це другий зв’язок. Так, скажімо, була стара церква Єрусалимська, з якої пішли всі церкви, потім ще була в Африці Александрійська церква, - це від якої пішов весь світ. От ці церкви-матері зробились ознакою пошани для церков-дочок.                                         
У такому становищі були усі християнські церкви, поки церква була відокремлена від держави. Це було спустя 300 літ після народження Христа. Тоді ми не бачили церков пануючих, бачили тільки моральні зв’язки і зв’язки материнства, а з 4-го віку, коли держава взяла під свою опіку церкву, то з цього часу відносини між церквами дуже відбились. Появились патріархи, єпископи. Це уже є лик державний і разом з цим уже появилась лише автономія, тому що церква сама собою не могла керувати, а повинна була бути підлеглою.                                                          
Отже, з цієї точки погляду, ми і подивимося на нашу Українську Церкву. Чи має наша Церква право бути автокефальною з історичного, канонічного і морального погляду. З історичного погляду, як ми подивимось на нашу Церкву, то у неї є сама історичність між церквами, не тільки суто України, а і церкви Росії. Ми знаємо, що Київська Церква існує з часів св. Володимира, має свій вищий керівний орган, має голову – митрополита Київського. Це було у 10-му століттю, коли ще не було на світі Москви.                        Таким чином, Київська Церква найбільше має право бути автокефальною. Мало того, вона є матір для всіх останніх церков України і Росії, бо з Київської Церкви пішов світ віри у Новгород, Володимир і Москву.                    
Отже, Москва, яка стала існувати наприкінці 12-го століття, вона є дочка Церкви Київської. Таким чином, зв’язок між двома Церквами Київською і Московською – дає пряме і ясне право бути старшою Церквою. Київська Церква є матір, а Москва – дочка. І що ж зробила ця дочка своїй матері? Ця дочка виросла під вихованням своєї матері, а, коли ця дочка стала сильнішою фізично, бо духовно сильнішою вона ніколи не була через те, що Московська церква все одержала від Київської. А, коли вона стала фізично сильнішою, почула за собою силу озброєну царя російського, то вона за коси взяла свою матір рідну Київську.                                                                  
От бачите, яке це велике було порушення моральних устроїв життя християнської церкви. На 3-му Вселенському Соборі виникла така історія. Був такий острів Кипрський, де була церква і там апостол Павло проповідував, і вона була автокефальною. Але через 400 літ політичні відношення змінились, і цей острів став в залежності від Антіохії. І от патріарх Антіохійський вообразив, що він держава і став пред’являти претензії, що Кипрська церква повинна бути залежною від Антіохії. Тоді Кипрська церква пожаловалась 3-му Вселенському Собору, який видав таку постанову. (Тому що є відсутній текст ми подаємо повністю 8-ий канон 3-го Вселенського Собору, який напевно, був прочитаний Митрополитом Липківським – Ред.) “Найулюбленіший Богом єпископ Реґіній і що прибули з ним найпобожніші єпископи Кипрської області Зенон і Євагрій доповіли нам справу, яка відбувається всупереч ухвалам церковним і правилам святих апостолів, як новина, що зазіхає на свободу всіх. Якщо суспільні хвороби потребують радикального лікування, бо завдають великої шкоди, і що найбільше, що й стародавнього заводу не було до того, то з якої речі єпископ міста Антіохії настановлював єпископів на Кипрі, як про це на письмі і словесно повідомили нас найпобожніші мужі, що прибули на Святий Собор. Отож зверхники в святих церквах Кипру хай мають свободу без обмежень і без утисків і зазіхань на ту свободу, згідно з правилами святих отців і згідно із стародавнім звичаєм, самі висвячують собі найпобожніших єпископів. Того самого повинні дотримуватись і в інших областях, і скрізь по єпархіях, щоб ніхто з Богом улюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, що ніколи не належала ні йому, ні його попередникам. А якщо хто простягає руку й силою підпорядкує якусь єпархію, то хай віддасть її, щоб не зрушувати правил і канонів отців: хай не вкрадається, під виглядом священнодіяння, зарозумілість мирської влади, не втрачаймо поволі, непомітно, тої свободи, що її дав нам Кров’ю Своєю Господь наш Ісус Христос, Визволитель цілого людства.                                              
Отже, Святий і Вселенський Собор хоче, щоб кожна єпархія зберігала в чистоті й без обмежень належні їй споконвіку права, згідно з звичаєм, що віддавна затвердився. Кожен митрополит, щоб бути певним, безборонно  може взяти собі копію цієї ухвали. Якщо ж хтось запропонує постанову всупереч тій, що оце тепер її ухвалено, то вона буде неправдива й не матиме сили”).                                                 
               І так Вселенський Собор вирішив, що в яких відносинах була церква спочатку, в таких хай і залишається. Цікаво ще далі, як з цією церквою трапилось. Прийшли дуже важкі часи для острова Кипра, і всі люди повинні були покинути острів і переселитись в межі Царгородського патріарха. Царгородський патріарх захотів її підчинить собі, а 3-й Вселенський Собор каже: ні вона повинна залишитись такою ж автокефальною, незалежною, як і раніш була. Хай всі єпископи вибираються самою церквою, вона має право Константинополя. Отже, з цих канонів ми ясно бачимо, що ніякі політичні зміни не повинні бути причиною зміни чи відміни автокефалії.                                                                                                                             
Але з Україною не така сталася пригода, як з Кипром, Україна залишилась у своїй землі, тільки з зрадою московського царя, що підчинив Україну під Москву. Церква підпала під підлеглість Московського патріархату, чого раніш ніколи не було. Ніколи Українська Церква не була підлегла Московському патріарху, а навіть була матір Московської церкви. А як згадаєм це підбиття Московській церкві, то побачим, що це підбиття сталося без всякої згоди з Українською Церквою. І не тільки по згоді, а проти волі Української Церкви. Московський митрополит – це така лисяча натура! Вона усіма засобами запрошувала Київського l